Магазин электронных документов
Місцеві податки і збори як складова системи оподаткування в Україні
  • Місцеві податки і збори як складова системи оподаткування в Україні
  • Місцеві податки і збори як складова системи оподаткування в Україні
  • Місцеві податки і збори як складова системи оподаткування в Україні

Місцеві податки і збори як складова системи оподаткування в Україні (Курсовая работа по предмету Фінанси)

  • ID работы: 6617
  • Тип: Курсовая работа
  • Раздел: экономические науки
  • Предмет: Фінанси
  • Страниц: 51
  • Год: 2010
  • Формат файла: DOC
  • Продавец: AlenkaN
Оранжевым цветом выделены страницы доступные к просмотру только после покупки подписки

mistsievi_podatki__48.doc

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

В курсовой работы содержится 51 страниц, входящих в файлы .doc, .rtf, docx, которые вы сможете скачать после оплаты. Доступно для просмотра в бесплатном режиме: 27 страниц.

Прикрепленные фалы, которые вы сможете сразу после оплаты курсового проекта скачать:
mistsievi_po...48.doc (340 кб)

Ключевые слова:Податки, оподаткування, місцеві податки і збори

Уникальность текста: 56%

Описание работы (от продавца):

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування системи місцевого оподаткування ..................................................................................................6
1.1. Виникнення та розвиток місцевого оподаткування.................................6
1.2. Розвиток системи місцевих податків і зборів...........................................12
РОЗДІЛ 2. Аналіз стану надходження місцевих податків і зборів в Україні................................................................................................................15
2.1. Характеристка видів місцевих податків і зборів......................................15
2.2. Аналіз стану надходження місцевих податків і зборів в Україні...........23
РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення законодавчої бази місцевого оподаткування і наповнення місцевих бюджетів.....................................27
3.1. Реформування податкової системи...........................................................27
3.2. Правове регулювання місцевих податків і зборів...................................36
3.3. Шляхи вдосконалення наповнення місцевих бюджетів.........................40
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвиток місцевого самоврядування визначений одним із найважливіших напрямків державної політики. Розширення функцій і повноважень органів місцевого самоврядування, яке відбулося протягом останніх років, не супроводжується адекватним збільшенням обсягів фінансових ресурсів, що надходять у їх розпорядження. Незначними залишаються власні доходи і, зокрема, місцеві податки і збори. Перешкодою на шляху розвитку місцевого оподаткування стали нестабільність законодавства, неузгодженість і суперечливість окремих його положень.
Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежать від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи влади та через які фінансові важелі це здійснюватиметься. У зв’язку з цим, пошук форм і методів зміцнення фінансів місцевих органів влади в Україні є актуальним завданням. Потребує розв’язання проблема створення соціально-економічних умов і правових основ для того, щоб місцеві органи влади мали достатні кошти для виконання своїх функцій і повноважень. Основним джерелом таких коштів мають стати місцеві податки і збори.
Адже вся система фінансування виробничої і соціальної інфраструктури, підготовки та перепідготовки робочої сили, комунально-побутового обслуговування населення, здійснення заходів по благоустрою, забезпечення санітарного та екологічно чистого навколишнього середовища та ряду інших заходів, здійснюється через місцеві органи влади. Саме місцеві податки і збори повинні становити основну доходну статтю бюджетів територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об’єднань і направлятися на підтримку та розвиток місцевої інфраструктури. Діюча система оподаткування не дозволяє розв’язати такі проблеми, що вимагає необхідності її реформування.
Проблематика місцевого оподаткування займає важливе місце в дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Але, варто відзначити, що не дивлячись на актуальність, тема місцевого оподаткування не знайшла достатнього висвітлення в економічній та правовій літературі. Питання правового регулювання місцевого оподаткування, як правило, розглядаються лише при аналізі податкової системи України в цілому, або в аспекті загальної характеристики податків і зборів щодо їх основних елементів. На проблемах справляння місцевих податків і зборів юристи в галузі фінансового права фактично не акцентували уваги. Частково проблеми, пов'язані із механізмом справляння місцевих податків і зборів, розглядались у працях вчених-економістів Алексєєва І.В., Барановського О.І., Біленчука П.Д., Буковинського С.А., Василика О.Д., Вишневського В.П., Геєця В.М., Данілова О.Д., Кириленко О.П., Козоріз М.А., Кравченка В.І., Крупки М.І., Кульчицького М.І., Кучерявенко Н.П., Луніної І.О., Огонь Ц.Г., Опаріна В.М., Павлюка К.В., Пасічника Ю.В., Петренко Ю.В., Тарангул Л.Л., Чугунова І.Я., Юрія С.І. та ін. На теперішній час особливої актуальності набувають питання, пов’язані з аналізом, систематизацією нагромадженого досвіду вітчизняної економіки, узагальненням досягнень зарубіжних країн в області формування та раціонального використання місцевих податків і зборів, що особливого значення набуває в умовах проведення адміністративно-територіальної реформи. Недостатня дослідженість таких питань у вітчизняній економіці та їх актуальність зумовили вибір теми курсової роботи та окреслили її завдання і структуру.
Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження процесу формування місцевого оподаткування, розробка теоретико-методичних основ і практичних рекомендацій щодо удосконалення діючої системи місцевих податків і зборів.
Реалізація мети обумовила розв’язання наступних завдань:
• дослідження економічного значення місцевих податків і зборів та їх ролі у соціально-економічних процесах;
• дослідження етапів становлення та розвитку місцевого оподаткування та чинного законодавства України;
• проведення аналізу і оцінки стану надходжень місцевих податків і зборів протягом 2009 року в Україні;
• розробка методичних підходів щодо удосконалення існуючого механізму функціонування місцевого оподаткування;
• розробка проектів з удосконалення законодавчої бази місцевого оподаткування та пропозицій щодо внесення змін і доповнень до проекту Податкового кодексу та інших законодавчих актів з питань формування доходів бюджетів місцевого самоврядування та оподаткування місцевими податками і зборами.
Об’єктом дослідження є процеси формування та адміністрування місцевих податків і зборів.
Предметом дослідження є механізми управління місцевими податками і зборами.
Методи дослідження. Теоретичними і методичними засадами дослідження стали фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері місцевого оподаткування.
У процесі дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, статистичної обробки інформації. Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативно-правові акти з питань бюджету та оподаткування: звітні дані Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування системи місцевого оподаткування
1.1. Виникнення та розвиток місцевого оподаткування
Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов'язковість.
Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з'являлися інші місцеві податки дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).
У Франції місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добавочні сантими» (сантим дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу.
Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.
Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості.
Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.
Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:
1) Власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.
2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.
3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).
4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.
Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів.
Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.
Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).
В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і необов'язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів).
В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.
В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній. Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню. Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.
Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.
Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.
Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.
Початок 30-х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір з власників транспортних засобів.
Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.
Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків.
Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування.
В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.
1.2. Розвиток системи місцевих податків і зборів
Виникнення місцевих податків зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між бюджетами різних рівнів і зміцнення фінансової бази органів місцевої влади і самоврядування. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів сприяє акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для розвитку територіальних громад і держави в цілому. Докорінне поліпшення системи місцевого оподаткування, яка є складовою податкової системи держави і водночас необхідним фінансовим атрибутом місцевих органів влади і самоврядування, є надзвичайно актуальним.
Місцеві податки і збори, згідно з положеннями Бюджетного кодексу України, відносяться до власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і тому суттєво впливають на фінансову самостійність місцевих бюджетів.
В умовах незалежної України початок формуванню інституту місцевого оподаткування покладено прийняттям Декрету Кабміну України № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (1993р.), нової редакції Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-ХІІ (1994р.), згідно з чим спочатку було визначено два місцевих податки i 14 зборів, їхні граничні розміри, об`єкти оподаткування та джерела сплати. Причому комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано запровадження цих податків i зборів. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють види податкових надходжень із означених законодавством і визначають порядок сплати місцевих податків та надання пільг щодо них.
Законами № 641-IV та № 703-IV з 1 січня 2004 р. скасовано, відповідно, готельний збір та збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Таким чином, тепер в переліку місцевих податків i зборів залишилося 2 податки та 12 зборів. Слід вказати на недосконалість і нецілісність законодавчої бази щодо місцевого оподаткування (неузгодженість щодо введення, наприклад, податку з продажу імпортних товарів, місцевого екскурсійно-туристичного збору, відсутність у окремих регіонах об’єктів оподаткування тощо).
Місцеві податки і збори займають дуже незначну частку в доходах зведеного бюджету ( останніми роками менше 1%). В переважній більшості сільських, селищних бюджетах області відсутні бази оподаткування, в зв’язку з чим система місцевого оподаткування стає вкрай вразливою, діє неефективно. Крім того, низька фіскальна ефективність місцевих податків і зборів обумовлена тим, що її об’єкти не мають достатньої податкової спроможності. Всі основні дохідні джерела оподатковуються державою. Часто надходження при стягненні окремих місцевих податків менші, ніж витрати на їх адміністрування (збір з власників собак).
Отже, розвиток системи вітчизняного місцевого оподаткування має низку недоліків, основними з яких є:
- незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів і, як наслідок – низька їх питома вага в доходах місцевих бюджетів,
- відсутність ефективного правового поля, яке б відповідало сучасним умовам господарювання;
- відсутність прав органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;
- другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;
- наявність місцевих податків, витрати на адміністрування яких перевищують надходження;
- невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими країнами.
В основу удосконалення діючої системи місцевого оподаткування можуть бути покладені основні положення проекту Податкового кодексу України, а також проекту Закону України «Про місцеві податки та збори».
В теоретичному і практичному аспектах доцільно виважено підходити до пропозицій у цих законопроектах. Слід враховувати, що певні податки та збори довели свою ефективність і не потребують суттєвих змін (ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, збір за право використання місцевої символіки, податок з реклами, збір за паркування автотранспорту). Аналізуючи перелік місцевих податків і зборів, запропонованих у вказаних вище законопроектах, доцільним, є запровадження таких, як: податок на нерухоме майно, єдиний збір на видачу дозволів на будівництво нерухомих об’єктів виробничого і невиробничого призначення, на будівництво житлових будинків та інших нерухомих об’єктів індивідуального будівництва, збори з торгової діяльності та екологічний збір.
Одним із можливих напрямів розширення переліку місцевих податків i зборів є запровадження місцевих акцизів (наприклад, на тютюнові та алкогольні вироби); повернення до використання податку з продажу імпортних товарів; переведення до складу місцевих таких загальнодержавних податків, як плата за землю, податок з власників транспортних засобів (які давно вже зараховуються до місцевих бюджетів).
Перелічені вище шляхи реформування системи місцевих податків і зборів повинні сприяти розв’язанню існуючих проблем у даній сфері. Прийняття обґрунтованого закону розширить повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження місцевих податків; удосконалена система місцевого оподаткування виконуватиме дійсно фіскальні функції і водночас забезпечуватиме місцеві органи влади й самоврядування необхідними фінансовими ресурсами, що суттєво зміцнить самостійність місцевих бюджетів.
РОЗДІЛ 2. Аналіз стану надходження місцевих податків і зборів в Україні
2.1. Характеристка видів місцевих податків і зборів
Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.
Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення досі визначає Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р. Перелік місцевих податків і зборів міститься у Законі України "Про систему оподаткування" та у зазначеному Декреті (Додаток 1).
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку та в межах встановлених граничних розмірів ставок. У межах своєї компетенції вони мають також право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати деякі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочення у сплаті місцевих податків та зборів. При цьому в обов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальної громади комунальний податок та збори за паркування автотранспорту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.
Згідно зі ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" уповноваженими на встановлення місцевих податків і зборів є сільські, селищні та міські ради. Винятком є встановлення збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради.
Законодавство встановлює загальні правові засади справляння місцевих податків і зборів.
Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" від 3 липня 1996 р. реклама - це спеціальна інформація щодо осіб або продукції, яка поширюється у будь-якій формі або будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку.
Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час.
Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Відповідно до рішення Київської міської ради "Про введення податку з реклами в м. Києві" від 17 травня 1994 р. № 9Б та Положення (додаток до рішення № 9Б) об'єктом обкладання податком з реклами є вартість робіт та послуг з виготовлення та розповсюдження реклами. Зазначений податок отримується рекламними агентствами при розрахунках з рекламодавцями та при оформленні розрахункових документів включається до них окремим рядком.
У Положенні про рекламу визначено, що рекламні агентства - це юридичні та фізичні особи, які виготовляють рекламу за заявками рекламодавців або розміщують зазначену рекламу на рекламних носіях.
Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Платниками місцевих зборів можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи залежно від об'єкта оподаткування.
Платниками збору за паркування автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за паркування автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину паркування, її граничний розмір не повинен перевищувати 3% Неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% - у відведених місцях. Збір за паркування автотранспорту сплачують водії на місці паркування. Джерело сплати збору - собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника.
Ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції. Джерело сплати - собівартість продукції або особисті кошти.
Згідно зі ст. 3 Указу Президента України "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" від 28 червня 1999 р. № 761/99 ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Ставка ринкового збору встановлюється у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для юридичних осіб за кожне місце.
Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.
Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Цей збір сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку. Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла. Джерело сплати - особисті кошти отримувача ордера.
Платниками збору з власників собак є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору. Цей збір стягують органи житлово-комунального господарства. Джерело сплати - особисті кошти платників.
Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Від сплати курортного збору звільняються: діти віком до 16 років; інваліди та особи, що їх супроводжують; учасники Великої Вітчизняної війни; воїни-інтернаціоналісти; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку; особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів; особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками; чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.
Курортний збір справляється з платників за місцем їх тимчасового проживання. З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.
Податковими агентами виступають: адміністрація готелю та інших установ готельного типу підчас реєстрації прибулих; квартирно-посередницькі організації при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності.
З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб, які проживають у наметах, автомашинах тощо (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), курортний збір справляється у порядку, визначеному місцевими радами.
Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Збір справляє адміністрація іподромів до початку змагань. Сплачується за рахунок прибутку (доходу) платників. Збір за виграш на бігах справляє адміністрація іподромів з осіб, які виграли у грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6% від суми виграшу. Сплачується за рахунок прибутку (доходу) платників.
Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5% від суми цієї надбавки. Суму збору справляє адміністрація іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі. Сплачується за рахунок прибутку (доходу) платників.
Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видають відповідні органи місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки з юридичних осіб не повинен перевищувати 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки; з громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір цього збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів. Збір сплачується за рахунок прибутку кіно- і телеорганізацій.
Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів .або від суми, на яку випускається лотерея.
Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення. Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї. Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Джерело сплати - за рахунок прибутку (доходу), що залишається у розпорядженні юридичних осіб та громадян.
Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту що прямує за кордон, справляється з юридичних осіб та громадян України у розмірі до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян залежно від марки і потужності автомобілів, а з юридичних осіб та громадян інших держав, у тому числі і суб'єктів колишнього Союзу РСР, - у розмірі від 5 до 50 доларів США. Збір не справляється за проїзд автотранспорту, що здійснює перевезення за кордон: вантажів за державним замовленням і державним контрактом; громадян України, що направляються у службові відрядження; спортсменів, що від'їжджають на міжнародні змагання; громадян, що від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей) та за телеграмою на похорон близьких родичів. Сплата здійснюється за рахунок прибутку юридичних осіб.
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день - за одноразову торгівлю. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляють уповноважені організації, яким надано таке право.
Відповідно до чинного законодавства відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюють державні податкові інспекції. Сплачуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб або особистих коштів громадян. У листі від 23 січня 2003 р. № 1-222/416 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зазначає, що якщо суб'єкт підприємницької діяльності здійснює торгівлю постійно в одному і тому самому спеціально відведеному для цього місці, то він повинен сплатити збір та одержати дозвіл на весь час торгівлі у спеціально відведеному для цього місці до того часу, поки він буде вважати за потрібне здійснювати торгівлю в цьому місці або поки це місце не буде ліквідоване у встановленому законом порядку.
2.2. Аналіз стану надходження місцевих податків і зборів в Україні
Дослідження показали, що на теперішній час в Україні відсутня об’єктивна інформаційна база для аналізу зворотного впливу системи оподаткування на стан і динаміку економічного середовища. Так, замість моніторингу й аналізу економічного середовища, податкові органи здійснюють фактично лише моніторинг платників податків та аналіз надходження платежів, а зв’язок між суб’єктами економічної системи країни, включаючи галузі, регіони, місцеве самоврядування та фінансовим станом платників податків і платежами, не здійснюється.
Виходячи з цього визначено, що оподаткування слід досліджувати з позицій виконання ними комплексної економіко-управлінської функції, реалізація якої вимагає застосування методів системного підходу та фінансово-економічного аналізу. В процесі аналізу податкових надходжень, необхідно досліджувати об’єкти мікроекономіки (підприємства), регіональне господарство і національну економіку в єдності.
Завдання аналізу у сфері оподаткування полягають у формуванні необхідної інформації для розв’язання наступних завдань:
• визначення впливу основних податків на розвиток економіки;
• оцінка ефективності управління процесами оподаткування, прогнозування, планування;
• організація контролю за надходженням та використанням місцевих податків і збрів;
• обґрунтування напрямів удосконалення сфери оподаткування.
Для досягнення поставлених завдань виділено чотири етапи дослідження вітчизняної системи місцевих податків і зборів.
Перший етап включає комплекс досліджень, що характеризують загальний стан системи місцевого оподаткування та його вплив на розвиток національної економіки, включаючи:
• аналіз взаємодії податкової системи й економічного середовища;
• аналіз і розрахунок бази оподаткування;
• аналіз, прогнозування і планування податкових надходжень;
• моніторинг виконання податкових надходжень;
• оцінка діяльності податкових інспекцій щодо мобілізації податкових надходжень в бюджет.
Другий етап спрямований на визначення складу показників, які використовуються при обчисленні податків згідно з чинною нормативно-методичною базою систем оподаткування.
Третій етап включає питання, пов’язані з вибором методів, дослідження інформаційних і програмно-технічних засобів аналізу, які базуються на моделюванні зв’язків між параметрами стану і динаміки об’єктів оподаткування, з одного боку, і податковими надходженнями – з іншого.
Четвертий етап передбачає процеси моделювання форм взаємозв’язків між величиною податкових надходжень від місцевих податків і зборів і доходами бюджету, обґрунтування напрямів удосконалення системи місцевого оподаткування.
Для аналізу податкових надходжень запропоновано три основних види аналізу: ретроспективний, оперативний (поточний) та перспективний.
За розробленою методикою проаналізовано стан надходжень місцевих податків і зборів до зведеного бюджету України. Результати аналізу показали, що доходи зведеного бюджету України формуються в основному за рахунок надходжень п’яти основних податків - податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток підприємств, ПДВ, акцизного збору і податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.
При цьому якщо до 2000 року у структурі бюджетоутворюючих показників переважали непрямі податки, то зараз співвідношення між ними змінилося на користь прямих податків.
В той же час частка місцевих податків і зборів у структурі доходів зведеного бюджету України зменшується з 1,4% у 2004 році до 0,6% у 2009 році.
Так, за підсумками надходження місцевих податків і зборів у 2009 році можна зробити висновок, що найбільш суттєву роль у формуванні місцевих бюджетів відіграли такі місцеві податки і збори: комунальний податок, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельний збір, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, податок з реклами, збір за припаркування автотранспорту. Структуру надходжень місцевих податків і зборів до Зведеного бюджету України у 2009 році наведено в Додаткі 2.
Аналіз статистичної звітності, яка характеризує динаміку надходжень до зведеного бюджету від місцевих податків і зборів показав, що за досліджуваний період сформувалась негативна тенденція, яка характеризує зниження частки місцевих податків і зборів у доходах зведеного бюджету. Отже наростає протиріччя між політикою на державному рівні, спрямованою на посилення ролі місцевих органів влади у розв’язанні економічних проблем розвитку територій і реальною фінансовою базою забезпечення їх потреб за рахунок місцевих податків. Місцеві податки в теперішньому стані не здатні виконувати свої функції.
Отже, існуючу в Україні структуру наповнення місцевих бюджетів не можна вважати досконалою, оскільки питома вага надходжень від власних джерел – в першу чергу від місцевих податків, зборів й обов’язкових платежів, є порівняно невеликою і має тенденцію до зниження.
Дослідження показали, що лідерство у сплаті місцевих податків і зборів в Україні має м. Київ та Донецька область, в яких на одного мешканця припадає понад 20 грн. (Додаток 3).
Що стосується АР Крим, міст Києва і Севастополя, то вони мають особливості щодо встановлення місцевих податків і зборів згідно з Бюджетним кодексом України та статусом цих адміністративно-територіальних одиниць. Тому ці регіони мають найбільші показники.
До другої групи належать Харківська, Одеська області із розвиненою промисловою інфраструктурою та Чернівецька область.
До третьої групи за обсягами надходжень місцевих податків і зборів належать такі регіони: Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Луганська, Житомирська області. Це також регіони із розвиненою промисловістю і значними трудовими ресурсами. Ці області (за винятком Житомирської) мають значний податковий потенціал та забезпечують найбільші податкові надходження до бюджетів різних рівнів. Але за результатами формування власних доходів місцевих бюджетів знаходяться в гірших умовах, ніж області, що не мають достатньої власної податкової бази.
До четвертої групи належать області, де обсяги надходжень на душу населення менші від середнього значення по Україні і становлять менше 10-ти грн. При цьому максимальний розрив між середнім значенням цього показника по Україні та мінімальним значенням по регіону (Житомирська область) становить 0,58 раза.
В процесі аналізу визначено, що основними завданнями є обґрунтування показників планово-нормативної бази надходжень до місцевих бюджетів з конкретних видів податків і зборів. Метою розробки показників планової нормативної бази є оцінка податкових ресурсів території, які формуються у наступному періоді, повне розкриття можливостей регіону щодо вишукування додаткових джерел наповнення бюджету, скорочення податкового боргу, залучення доходів “тіньового” сектора економіки до оподаткування.
Таким чином, на підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що місцеві органи влади позбавлені стимулів до збільшення доходів місцевих бюджетів і пошуку раціональної структури бюджетних видатків.
Це означає, що залишається актуальним питання щодо збільшення частки власних фінансових ресурсів регіонів у доходах місцевих бюджетів. Важливим резервом їх зростання повинні стати місцеві податки і збори, які на теперішній час ще не відіграють істотної ролі в доходах місцевих бюджетів.
РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення законодавчої бази місцевого оподаткування і наповнення місцевих бюджетів
3.1. Реформування податкової системи
Нині в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.
Податкова система України виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність у ставках, визначенні бази й періодів оподаткування. Негативно вплинули на результати господарської діяльності підприємницьких структур значні нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, створення податкової заборгованості.
Аналіз економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи змінити ситуацію на краще не можна.
Серед головних чинників, які зумовлюють необхідність податкової реформи у будь-якій країні, є передусім такі:
- зміна форм власності, умов економічного розвитку та соціально-економічної організації суспільства, що створює об'єктивну основу для реформування податкової системи, визначає основні напрями та цілі податкової реформи, її глибину з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, формує можливості реалізації наявного потенціалу її продуктивних сил;
- закономірний суспільний розвиток, що проявляється в постійному намаганні суспільства оптимізувати податкову систему і неможливості досягнути цього оптимуму. З розвитком суспільства змінюються критерії оптимальності податкової системи, що зумовлює необхідність постійного її вдосконалення;
- зміна концепції оподаткування, яка, як правило, має відображати об'єктивну економіко-політичну ситуацію в країні, соціально-економічний стан її населення та зміну пріоритети держави. Податкова система формується під впливом цілого спектра політичних інтересів і поглядів різних структурованих груп населення, теоретичних шкіл і течій.
Треба зауважити, що у ході реформування податкової системи України йдеться не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.
На будь-якому етапі розвитку держави є певна межа зниження витрат бюджету та рівня його дефіциту, перевищувати яку економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як підтвердив досвід проведення податкових реформ у розвинутих країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податків. Воно не впливає і на темпи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих для країн із розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу — від моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету — становить 2,5 — 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше.
Отже, значне зниження податкового тягаря в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг видатків, то зростають показники бюджетного дефіциту. Як правило, скорочення видатків бюджету намагаються компенсувати за рахунок скорочення соціальних програм. В Україні, де соціальні витрати зачіпають інтереси майже кожного громадянина, більш-менш значне їх скорочення імовірне лише за створення умов для нормальної праці, її пристойної оплати й забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги.
Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб за допомогою податкової системи треба перерозподіляти 39-40% від валового внутрішнього продукту, включаючи кошти Пенсійного фонду. Подальше зменшення питомої ваги обсягу перерозподілу ВВП через податки нереальне і може мати досить негативні й непередбачувані наслідки.
У ситуації, що склалася, стає дедалі очевиднішою необхідність науково обґрунтованої концепції доходів держави. На мою думку, ця концепція має враховувати умови економіки перехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід.
Основним положенням, що має визначати структуру податкової системи, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна реформувати податкову систему.
Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на виробника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, повинні значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, пожвавлюватиме виробництво.
Слід урахувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого — дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є основною засадою податкової реформи, в результаті якої податкова система може бути побудована на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.
Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:
- науково обґрунтована державна політика доходів, законодавче закріплення якої має бути відображене в Податковому кодексі;
- система оподаткування має сприяти розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва – оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;
- система оподаткування повинна мати інвестиційну й соціальну спрямованість;
- зміни в системі оподаткування мають здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери;
- розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;
- основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;
- непрямі податки повинні використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;
- потрібно збільшити перелік податків за забруднення навколишнього середовища, наприклад, засмічення місць суспільного призначення і т. і. А також введення податку на види діяльності, які заборонені державою, наприклад, проституція. Краще отримувати від цього доходи у державний бюджет, аніж марно намагатися з цим боротись;
- застосування при оподаткуванні обґрунтованої різності ставок податків залежно від видів діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;
- умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі платникові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом;
- чітке розмежування податків, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав органів самоврядування у сфері оподаткування;
- подальше використання митних тарифів як механізму вдосконалення оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності.
Отже, реформування чинної системи оподаткування повинно здійснюватися у двох напрямах. По-перше, за допомогою вдосконалення обчислення і стягнення окремих податків; по-друге, за допомогою скасування деяких видів податків і зборів.
Податкові пільги на прибутковий податок з громадян закладено переважно в системі прогресивного оподаткування, що містить механізм вирівнювання доходів. Податкові пільги на доходи громадян потрібно доповнити системою знижок для сімей, які мають утриманців — дітей, інвалідів.
Податкові пільги для підприємств мають бути чітко визначені за напрямками і діяти щонайменше п'ять років з моменту прийняття закону. Для встановлення основних напрямків удосконалення системи державного оподаткування вирішальне значення мають економічні та правові аспекти її формування.
І світова, і вітчизняна практика свідчить, що збільшення ставки оподаткування є досить суперечливим фактором. Вплив податків на інфляцію залежить від загального стану економіки, рівня розвитку ринкових форм. Якщо підприємець спроможний компенсувати підвищення податків підвищенням цін, то таке підвищення буде інфляційним (до того ж ринок має сприйняти відповідне підвищення ціни).
Ставка податку може бути такою, що нову ціну ринок не сприйме. У цьому разі товаровиробник утратить інтерес до нарощування чи навіть стабілізації виробництва (незалежно від рівня цін). Теоретично за нормальних ринкових відносин підвищення податків призводить до підвищення цін або до погіршення економічного стану виробника.
Антиінфляційний ефект збільшення податків був би відчутний, якби отримані внаслідок цього кошти держава блокувала на певному рахунку. Однак на неї тиснуть різні парламентські фракції, профспілки, армія і т. ін., тому вона змушена щоразу спрямовувати такі кошти на соціальні, військові ха інші програми, тобто відбувається переміщення попиту з одних секторів економіки в інші. Отже, досить важко досягти рівноваги в суперечливих умовах збільшення податків.
Дефляційна спрямованість податкової політики передбачає активне використання всіх видів податків, аби забезпечити сталу базу формування доходів бюджету з їх одночасним індексуванням. Теоретично визнано, що в цьому разі найефективнішими можуть бути податки на продукти (податки на додану вартість та акцизи). Регулюючий вплив податків на продукти пов'язаний з їх дією на масштаби попиту та пропозиції різних товарів. Запровадження такого податку на певний товар зменшує попит на нього через підвищення ціни і водночас знижує його пропозицію.
Податки на продукти, зокрема на додану вартість, можуть бути ефективним стабілізатором переважно в умовах низьких темпів інфляції. Одним із напрямків удосконалення податкового регулювання в Україні є необхідність охоплення тіньової економіки, тобто оподаткування нелегальних доходів. Це пов'язано з тим, що жодна, навіть найбільш пільгова податкова система не здатна істотно вплинути на легалізацію тіньових доходів. Тут потрібний дійовий контроль не лише за отриманням доходів, а й за їх використанням і на території України, і за її межами.
Найпростішим засобом такого контролю є впровадження правил купівлі дорогих товарів, таких як автомобілі, побутова техніка, квартири, будинки тощо. Умовою купівлі може бути декларація, в якій зазначається, що покупець отримав відповідні доходи і сплатив податок державі; у разі її неподання покупець має сплатити не лише вартість товару, а й податок, що встановлюватиметься за досить високою ставкою до вартості товару. Інфляція знижує будь-який регулюючий вплив податків на виробництво і дохід. Нинішній спад виробництва в Україні спричинений не лише глибокою структурною кризою та розривом господарських зв'язків, а й певною мірою зростаючим податковим пресом, що тисне на підприємства і поєднується з високими темпами інфляції.
Відомий засновник податкової системи США Лаффер довів, що податкова ставка впливає на ділову активність і базу оподаткування через економічні стимули. Він визначив оптимальні розміри ставок податку на балансовий прибуток, які мають становити 30-35 %, аби задовольнялись інтереси виробника, що підтверджується світовою практикою.
З огляду на це найрадикальнішою зміною в системі опо¬даткування є удосконалення податку на додану вартість. На сьогодні цей податок чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування є не дохід, а видатки. Населення сплачує цей податок при купівлі товарів або сплаті послуг. Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва.
Прийняття нового Закону "Про податок на додану вартість" мало що дало для зменшення податкового тиску на виробника, а в деяких випадках, зокрема щодо дати виникнення податко¬вих зобов'язань, становище навіть погіршилося. Це стосується і компенсації податкових кредитів.
Удосконалення ПДВ має здійснюватися за допомогою ди¬ференціації його ставок у розрізі окремих товарних груп. Слід скасувати оподаткування за нульовою ставкою. З метою вирів¬нювання умов господарювання і посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю підприємницьких струк¬тур замість нульової ставки доцільно застосовувати мінімаль¬ну ставку в розмірі 5%. Необхідна також система тимчасових знижок і надбавок до чинних ставок для посилення регуляцій¬ної функції податкової системи.
Окремо слід сказати про податок на прибуток під¬приємств. Відповідно до прийнятого Закону "Про оподатку¬вання прибутку підприємств" змінено порядок визначення прибутку як бази оподаткування, а також уведено цілий ряд змін. Однак уже нині можна сказати, що цей закон має біль¬ше негативних, аніж позитивних ознак.
Якщо говорити про його позитивні ознаки, то він насамперед, і це його головна перевага, забезпечує попов¬нення обігових коштів підприємств за рахунок зменшення прибутку, який оподатковується. Звичайно, поповнення обігових коштів підприємств — дуже важлива умова їхнього успішного господарювання. На сьогодні у народному господар¬стві держави склалася тяжка ситуація з обіговими коштами, відчувається їхня постійна нестача. Спочатку це було зумов¬лено системою нормування й поповнення обігових коштів, що існувала в умовах соціалістичної економіки, коли нестача обігових коштів більшості галузей економіки покривалася за рахунок банківських кредитів. А коли це джерело пере¬стало існувати, то галузі економіки опинилися в досить скрутному фінансовому становищі, що й спричинило нищів¬ну критику чинної податкової системи, хоча першопричина була не в ній.
Крім того, прийнятий у Законі "Про оподаткування при¬бутку підприємств" порядок визначення оподатковуваного прибутку дає змогу утримувати на складах підприємств великі обсяги продукції, що не має попиту, а це насамперед позначатиметься на доходах бюджету і меншою мірою — на фінан¬совому становищі підприємств.
Є й інші вади цього закону. Передусім зміна системи облі¬ку та звітності, що теж негативно позначиться на загальному фінансовому становищі в державі.
Частково виходом із становища, що склалося, може бути прийняття законів про податок на майно юридичних осіб і податок на нерухоме майно фізичних осіб. Але це, на наш погляд, суттєво ситуації не поліпшить. Тому було б доцільно спочатку розробити й затвердити науково обгрунтовану концеп¬цію доходів. Податковий кодекс і надалі протягом двох років поступово змінювати чинне податкове законодавство.
3.2. Правове регулювання місцевих податків і зборів
Місцеві податки і збори є невід’ємною частиною податкової системи держави, тому особливу увагу при здійсненні подат¬кової реформи приділяють правовому регулюванню місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування.
Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу чер¬гу інтересам територіальних громад, від імені яких діють орга¬ни місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключ¬но їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів вла¬ди коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концент¬руються у відповідних бюджетах.
Доходи органів місцевого самоврядування (місцевих бюд¬жетів) складаються з таких видів:
1. Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні:
а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надхо¬дять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок);
б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, части¬ на акцизного збору), і які регулюються також тільки на державному рівні.
2. Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування - власне місцеві податки і збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо).
3. Місцеві неподаткові доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори).
Правове регулювання місцевих податків і зборів має певну специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загаль¬нодержавному і місцевому.
По-перше, держава визначає вичер¬пний перелік таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто вста¬новлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території.
По-друге, місцеві органи влади, peaлізуючи надані державою повноваження, встановлюють і де¬тально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві по¬датки і збори - це обов’язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місце¬вого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів.
При законодавчому регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку факторів:
1) закріплення за місцевими бюджетами таких доходних джерел, що забезпечу¬вали б стабільне надходження доходів і фінансування власних повноважень місцевих органів;
2) сполучення інтересів держа¬ви і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтова¬ного впливу державної влади на місцеве оподаткування;
3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території;
4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо.
До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої ви¬значеності місцевих податків і зборів. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, ста¬новить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабіне¬ту Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві подат¬ки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Отже, регулювання місцево¬го оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають ком¬петенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподатку¬вання, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулю¬вання справляння місцевих податків і зборів.
Основою законодавства про місцеві податки і збори є Кон¬ституція України, якою закріплюються вихідні положення щодо регулювання місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону.
Закон України «Про систему оподаткування» має загальне значення для регулювання місцевого оподаткування. Стаття 15 цього Закону встановлює вичерпний перелік місцевих податків і зборів, який трохи відрізняється від переліку, закріплено¬го Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори».
Крім того, вищевказаним Законом закріплено положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов’язкові пла¬тежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюють¬ся сільськими, селищними, міськими радами відповідно до пе¬реліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених за¬конами України. При цьому встановлено обов’язковість введення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збору за паркування автотранспор¬ту тощо), за наявності об’єктів оподаткування чи умов, з яки¬ми пов’язано введення цих податків і зборів.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріп¬лює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислен¬ня, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також по¬вноваження місцевих органів самоврядування щодо встанов¬лення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конк¬ретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим катего¬ріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо.
Хочу зазаначити, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги положення загальнодержав¬ного законодавства, а саме: відбувається введення не передба¬чених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об’єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов’язкові податки і збори; не враховується економічний, соці¬альний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи опо¬даткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцево¬му. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України.
3.3. Шляхи вдосконалення наповнення місцевих бюджетів
Аналіз надходжень місцевих податків і зборів у 2009 році показав, що реально діючий податковий механізм справляння місцевих податків і зборів має чітко виражений фіскальний характер, що реалізує заходи з покриття податковими надходженнями бюджетних витрат на місцях.
Встановлення місцевих податків місцевими органами влади на мою думку може бути цілком автономним, тобто не регламентуватися загальнодержавним законодавством, а може й обмежуватися цим законодавством.
Тому, у визначенні кола місцевих податків, необхідно виходити як із закріплення їх за місцевими бюджетами, так і з їхньої вагомості в податковій системі. З огляду на це до місцевих податків в Україні слід віднести плату за землю, податок на нерухоме майно фізичних осіб, податок на промисел, а також переглянути ті, що включені до їх складу у Декреті Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”. Включення до місцевих податків плати за землю та податку на нерухоме майно громадян пов’язане з тим, що практично в усьому світі земельний податок належить до сфери місцевого оподаткування. Встановлюючи умови та ставки оподаткування, місцеві органи влади стимулюють чи, навпаки, стримують приплив капіталу в їх регіони. Це функції саме місцевої влади, тому такі податки доцільно здійснювати і використовувати на місцевому рівні. З цих позицій в роботі запропоновано внесення наступних змін у чинне законодавство:
• запровадити податок на майно; відмінити ті податки і збори, витрати на адміністрування яких перевищують їх надходження;
• податок на прибуток підприємств комунальної власності, податок на доходи фізичних осіб, плату за землю віднести до місцевих податків;
• розмежувати функції по адмініструванню місцевих податків і зборів між органами місцевого самоврядування та органами державної податкової служби, а саме, повноваження по адмініструванню місцевих податків і зборів передати органам місцевого самоврядування; за податковими органами залишити погашення податкового боргу платника податків та функцію апеляцій щодо дій органів державної податкової служби при здійсненні заходів з погашення податкового боргу по місцевих податках і зборах;
• законодавчо визначити інформаційний обмін між органами місцевого самоврядування та органами державної податкової служби.
Важливою науковою проблемою залишається організація контролю при справлянні місцевих податків і зборів в умовах ринкової економіки. В даній роботі запропонована система моніторингу, технологія аналізу інформації та відбору суб’єктів підприємництва до перевірки, яка включає таку послідовність:
• вивчення реєстрів платників податків;
• відбір на основі аналізу фінансово господарської діяльності певної кількості конкретних суб’єктів підприємництва (ймовірних порушників) для подальшого аналізу їх діяльності протягом 2-3 років;
• формування аналітичних висновків і пропозицій про доцільність та терміновість проведення аналізу фінансового стану суб’єктів підприємництва, їх платоспроможності, взаємовідносин з бюджетом;
• проведення перевірки в разі невідповідності аналітичних розрахунків фактичному результату діяльності;
• поповнення бази даних інформаційно-аналітичних розрахунків фактичному результату діяльності та про наслідки аналізів і перевірок
Я вважаю, що реорганізація системи оподаткування місцевими податками та зборами повинна бути спрямована, насамперед, на забезпечення фінансової стій¬кості місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад як первинного суб'єкта місцевого самоврядування та утворених ними органів місцевого самоврядування. Пріоритети повинні віддаватися наповненню сільсь¬ких, селищних, міських бюджетів саме через зростання ролі місцевих податків і зборів. З цих позицій для забезпечення фінансової стійкості місцевого самоврядування пропоную удосконалення законодавчої бази місцевого оподаткування, зокрема, зміни до проекту податкового кодексу в частині віднесення податку на майно до місцевих податків, що дозволить поповнити бюджети не тільки великих міст, а й бюджети сіл, селищ, чисельність яких переважає в системі органів місцевого самоврядування, і які не мають стабільних фінансових джерел. Крім цього необхідно:
1. Розширити з урахуванням реальних можливостей, місцевих умов, а також набутого досвіду, в тому числі й історичного, перелік місцевих податків і зборів, та повноваження органів місцевого самоврядування щодо їх запровадження і справляння. При цьому, встановлений законодавством України перелік податків не повинен обмежувати податкову ініціативу органів місцевої влади.
2. Визначити обов’язковий перелік місцевих податків і зборів, який має запроваджуватися на всій території України, в кожній територіальній громаді. У випадку неприйняття таких податків на своїй території місцевими радами доцільно надати право податковим органам стягувати їх за мінімальними ставками на користь держави. При цьому потрібно встановити дві межі кожного податку – мінімальну і максимальну, щоб надати можливість місцевим радам диференціювати окремі ставки податків. Доцільним, є створення двох груп податків: тих, що повністю регламентуються центральною владою та тих, що самостійно встановлюються місцевою владою.
3. Як різновид місцевих пропоную розглядати податок на прибуток підприємств. За умови надання таким податкам статусу місцевих вони почнуть відігравати суттєву роль у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування. Збільшення податкових надходжень до бюджету також відбудеться і за рахунок зростання динаміки фінансово-господарського обороту через створення соціально-економічної інфраструктури в певних територіально-адміністративних одиницях.
ВИСНОВОК
Дослідження проблем становлення і розвитку місцевих податків і зборів, їх ролі в системі оподаткування держави дозволили зробити наступні висновки і пропозиції:
Економічна сутність системи місцевого оподаткування полягає в тому, що вона забезпечує органи місцевої влади фінансовими ресурсами для здійснення функцій, передбачених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Надходження місцевих податків і зборів забезпечує проведення соціальної політики вирівнювання рівнів соціального та економічного розвитку територій, а також комплексного розвитку територій. Таким чином, основне призначення місцевих податків і зборів полягає у створенні необхідної фінансової бази для місцевого самоврядування.
Протягом останніх років відбувається значне розширення функцій і завдань місцевого самоврядування, проте воно не супроводжується одночасним і адекватним збільшенням обсягів фінансових ресурсів, які надходять в розпорядження місцевої влади. Така невідповідність призвела виникнення суперечності у функціонуванні місцевих бюджетів, яка вимагає свого вирішення.
Доведено необхідність та запропоновано при проведенні реформування системи місцевого оподаткування, розширити склад місцевих податків і зборів та повноваження органів місцевого самоврядування щодо їх запровадження і справляння. Встановлений законодавством України перелік податків не повинен обмежувати податкову ініціативу органів місцевої влади. У випадку неприйняття встановлених податків на своїй території місцевими радами доцільно надати право податковим органам стягувати їх за мінімальними ставками на користь держави. Доцільним є створення двох груп податків: 1) тих, що повністю регламентуються центральною владою; 2) тих, що самостійно встановлюються місцевою владою.
Враховуючи, що на теперішній час в Україні місцеві податки і збори практично майже не виконують свої функції, оскільки, місцеві ради, в першу чергу, найбільш масові – сільські, не мають потужних об’єктів оподаткування, основу місцевого оподаткування повинні складати майнові податки: податок на майно, податок на транспортні засоби. Як різновид місцевих доцільно розглядати податок на прибуток підприємств. За умови надання таким податкам статусу місцевих вони почнуть відігравати суттєву роль у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування.
Система місцевих податків і зборів повинна будуватись таким чином, щоб поєднувати ініціативу органів місцевого самоврядування із завданнями на державному рівні у межах гнучкого правового поля.
Запропоновано створити надійну правову основу застосування місцевих податків і зборів, яка б гарантувалась Конституцією України, окремими спеціальними законами та вирішити на законодавчому рівні питання розмежування сфер діяльності та взаємодії органів місцевого самоврядування і державної податкової служби на базі інформаційного обміну між ними.
Важливим напрямом удосконалення системи місцевих податків і зборів слід вважати створення інформаційної бази на основі використання сучасних комп’ютерних технологій, що забезпечить постійний моніторинг та контроль за надходженням місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України. - К.: Право, 1996.
2. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Голос України. - 1997.
3. Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 р."
4. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" // Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 червня.
5. Декрет КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 року.
6. ЄпіфановА.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навчальний посібник,- К.: Наукова думка, 1999.
7. Кириленко О.П. Міжбюджетні відносини: стан, проблеми удосконалення // Фінанси України, 2008. - № 6.
8. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, тео¬рія, практика). - К.: НІОС, 2000.
9. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібн. - К.: Знання, 1999.
10. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
11. Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.
12. Полозенко Д.З., Глущенко Ю.А. Міжбюджетні взаємовідносини і регіональні інтереси// Фінанси України, - 2009. - № 11.
13. Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.
14. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2003.
15. Титаренко В.О. Економічні засади місцевого самоврядування. - К., 1994.
16. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Посібник. - К.: Заповіт, 1997.
17. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003.
18. Финансы / Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.
19. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. — К.: Либідь, 2002.
20. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: Вид-во КНЕУ, 2002.
21. Чернявський О.П., Мельник П.В., Мельник В. Н. Теорія фінансів: Навч. посібн. для студентів економ, спеціальностей / За загальною ред. Чернявського О.П., Мельника П.В., Мельника В Н –К.:ДІЯ 2000.
Додаток 1
Перелік місцевих податків і зборів в Україні
№ п/п Перелік зборів і податків Характеристика зборів і податків
1 Готельний збір Платниками є особи, які проживають у готелях. Ставка – до 20% добової вартості найманого житла. Г.з. стягується і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю.
2 Збір за парковку автомобілів Платниками збору є юридичні особи й громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка – до 3% мінімальної зарплати у спеціально обладнаних місцях, до 1% у відведених місцях.
3 Ринковий збір Платниками є фізичні і юридичні особи, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію та інші товари. Ставка – до 20% мінімальної зарплати для громадян; до 3 мінімальних зарплат для юридичних осіб.
4 Збір на видачу ордера за квартиру Сплачується за послуги, пов`язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Ставка – до 30% мінімальної зарплати.
5 Збір з власників собак Стягується з власників собак та ставка становить до 10% мінімальної зарплати щорічно.
6 Курортний збір Платниками збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Ставка – до 10% мінімальної зарплати.
7 Збір за участь у бігах на іподромі Стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Ставка – до 3 мінімальних зарплат за кожного коня.
8 Збір за виграш на бігах Стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Ставка – до 6% суми виграшу.
9 Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі Стягується у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Ставка – до 5% надбавки до плати за участь у грі.
10 Податок з реклами Об`єкт оподаткування – вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Ставка – до 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами; до 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.
11 Збір за право використання місцевої символіки Стягується з юридичних осіб та громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Ставка – до 0,1% вартості виробленої продукції для юридичних осіб, що використовують символіку; до 5 мінімальних зарплат з громадян-підприємців.
12 Збір за право проведення кіно - і телезйомок Вносять комерційні кіно - і телеорганізації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції тощо). Ставка – не більше суми фактичних витрат місцевої влади.
13 Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей Платники збору – юридичні особи й громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об`єктом оподаткування є вартість заявлених до місцевих аукціонів чи конкурсного розпродажу товарів, яку встановлюють, виходячи з їх початкової ціни або суми. На яку випускається лотерея. Ставка – не більше 0,1% вартості майна, що виставляється до продажу.
14 Комунальний податок Платники – юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Ставка – до 10% річного фонду оплати праці, обчислених, виходячи з мінімального розміру зарплати.
15 Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон Платники – юридичні особи і громадяни України. Ставка –до 0,5 мінімальної зарплати для громадян та юридичних осіб України; від 5 до 50$ для іноземних громадян і юридичних осіб.
16 Збір за видачу дозволу на розміщення об`єктів торгівлі Справляється уповноваженими на це організаціями з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Ставка – до 20 мінімальних зарплат для постійних місць торгівлі; до 1 мінімальної зарплати за одноразову торгівлю.
Додаток 2

Додаток 3
Питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів України у 2009 році, тис.грн.
Адміністративно-територіальні одиниці Доходи місцевих бюджетів, всього В тому числі, місцеві податки і збори Питома вага місцевих податків і зборів в доходах місцевих бюджетів
АР Крим 625716,4 45995,7 2,6
Вінницька 542667,6 11145,4 2,1
Волинська 355386,6 9695,1 2,7
Дніпропетровська 1303406,8 29077,0 2,2
Донецька 1819986,8 36999,1 2,0
Житомирська 639533,4 14530,1 1,3
Закарпатська 426763,1 5210,4 1,2
Запорізька 792988,9 21311,8 2,7
Івано-Франківська 518858,2 7810,6 1,5
Київська 716224,1 10155,7 1,4
Кіровоградська 378611,9 5950,7 1,6
Луганська 983436,8 19593,7 2,0
Львівська 772894,2 19538,9 2,5
Миколаївська 553405,1 7123,5 1,3
Одеська 744694,1 31494,8 2,9
Полтавська 959205,1 13738,8 1,4
Рівненська 447373,2 6953,2 1,6
Сумська 435182,7 7681,3 1,8
Тернопільська 344456,5 4620,5 1,3
Харківська 1492508,9 33841,9 2,3
Херсонська 393202,5 6728,4 1,7
Хмельницька 497191,5 15803,4 3,2
Черкаська 640696,0 8660,3 1,4
Чернівецька 320058,2 29354,3 2,9
Чернігівська 398261,4 9036,6 2,3
М.Київ 2010267,8 42225,7 2,1
М.Севастополь 103643,8 43026,1 3,9
Всього 19216622 392103 2,0

Последние добавленные работы

  • Технлогический процесс отдлеки стен листами сухой штукатрки.
  • Деятельность ОВД по пресечению массовых беспорядков
  • Свадьба в жизни студентов
  • Финансы - контрольная
  • Решение прикладных задач на ПК в системе программирования Вorland(Turbo)Pascal, в ЭТ МS Excel, в пакете МаthCad
  • КЛАСС ДЛЯ РАБОТЫ СО СТРУКТУРАМИ ТИПА «СЛОВАРЬ»
  • Язык и стиль организационно-распорядительных документов
  • Негосударственные пенсионные фонды РФ: опыт, перспективы развития, оценка эффективности (на примере НПФ "Социум")
  • Диплом «Диагностика кризиса зрелого возраста»
  • Автоматизированное рабочее место менеджера по учету продаж транспортных средств
  • Антикоррупционная экспертиза нормативных правовых актов
  • Управління кредиторською заборгованістю (на прикладі ПП «...»)
  • курсова работа аналіз державного режиму
  • Элементы технологии личностно-ориентированного обучения, как средство формирования мышления учащихся 10-х классов на уроках биол
  • Использование компьютерных технологий в процессе обучения английскому языку
  • Лайкни, если работа понравилась

    Похожие работы